Ліплявська громада
Черкаська область, Канівський район

Ліплявська сільська рада

(с.Ліпляве)

Сільський голова - Геращенко Сергій Валентинович

Кількість населення: с.Ліпляве - 1935 осіб

З них: діти дошкільного віку - 105 осіб

Заклади соціальної сфери с.Ліпляве:

АМБУЛАТОРІЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ - завідувач: Жуковська Людмила Вікторівна 

КЗ "ЛІПЛЯВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ" - директор: Кубар Галина Миколаївна

ЛІПЛЯВСЬКИЙ СІЛЬСЬКИЙ КЛУБ - завідувач: Слюсар Ірина Олександрівна

БІБЛІОТЕКА - завідувач: Загребельна Галина Миколаївна

 

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА СЕЛА ЛІПЛЯВЕ

Ліпля́ве село в Україні, в Канівському районі Черкаської області, центр Ліплявської сільської ради. Розташоване на лівому березі Дніпра за 15 км на схід від районного центру - міста Канева. В селі є залізнична станція Ляплава.

Населення села становить 1971 особа в 2009 році; 2 069 осіб в 2007році.

Загальна площа села - 592 га, під забудовою та присадибними ділянками - 61 га; протяжність доріг - 47 км з них з твердим покриттям - 17 км, водогін - 2,8 км.

Історія

Походження назви

Є дві гіпотези щодо походження назви села:

  • Перша - від способу будівництва хат.
  • Друга - від прізвища родини Лепленських (Липлянських), які мали маєтності в цьому селі.

Перша гіпотеза більш ймовірна, вона має два варіанти свого походження. За одним з них, люди ліпили (будували) собі хатини з глини, піску та очерету, яких було вдосталь у наших місцях.  За ішшим, наше село перетинало безліч боліт, потічків та русел. Людям доводилось шукати суху місцину і будувати на ній собі оселю. В селі говорили: «Ліпили їх (тобто тулили, будували)» де можна було, поближче до води, але на підвищеннях.

Друга гіпотеза здається малоймовірною, так як, перші культурні поселення на території села, як зазначалось вище датуються, як мінімум IVV століть, а в X столітті Ліпляве уже відігравало значну роль в охороні південних рубежів Київської Русі, а перша письмова згадка щодо відношення Лепленських до села датується лише 1578 роком в Руській метриці «Реєстри документів Коронної канцелярії для українських земель». Крім цього в той час знатні роди брали собі прізвища від населених пунктів, де вони мали маєтності, а не навпаки.

Давні часи

Поселення відноситься до давніх. Про це свідчать археологічні розкопки, в результаті яких виявлено рештки земляних споруд. Одна із них відома під назвою «Даладаєва городка». Було виявлено також 79 могил «Ліплявського могильника», 150 курганів і встановлено, що це поховання на «древньому» горизонті і в ямах. У них були знайдені ножі, кресала, уламки глиняного посуду, намисто, сережки, одну срібну монету князя Володимира з зображенням тризуба. Недалеко від села проходили оборонні рубежі скіфської доби.

Село відоме із часів Київської Русі як слов'янський городок в межах якого розташовувалися «змієві вали» — свого роду фортифікаційні споруди збудовані на межі IVV століть. Академік Борис Рибаков відносить заснування міста-фортеці з абсолютно непрозорою, загадковою назвою Ліпляве до кінця X століття, яке з півдня прикривало підхід до Зарубинецького броду — єдиної пішої переправи на всьому протязі Дніпра.

XIII—XVII століття

За часів Київської Русі поселення належало до Переяславського князівства. З 1245 року під контролем Золотої Орди, а у 1363 року село переходить до Великого князівства Литовського у складі удільного Київського князівства, а після його ліквідації у 1471 році у складі Київського воєводства. Після Люблінської унії у 1569 у складі Речі Посполитої.

1578 року Лепленські Богуш та Іван отримали королівське підтвердження на маєтності в Київському повіті. Леплява в інвентарі 1622 року Канівського староства зазначено як село з 3 посполитами і 3 підсусідками, інші козаки, там же млин в одне коло. 1643 року скарга від Леплянського на ксьондза Єльця про 15 000 злотих і на заставу даних. Леплянський притягувався в 1646 році ксьондзом Єльцом про недотримання контракту про село Стара Леплява. 1646 року — двір у Лепляві Каспра Жабокрицького.

XVII—XVIII століття

У XVIXVII століттях це козацьке містечко, що складалося із хуторів, розташованих серед лісів та заболоченої місцевості лівобережжя. У 1625 році, після підписання Курукувської угоди і заснування Канівського полку, село входить до нього як центр однойменної сотні. Жителі села брали участь у визвольній війні середини XVII століття. За умовами Зборівського договору 18 серпня 1649 село було центром сотні (сотник Фесько Богданенко) у складі Канівського полку Козацької держави; внаслідок Андрусівської угоди в 1667 році відійшло до Переяславського полку. Традиційно тут поселялися козацькі старшини. Так, у 1672 році тут мешкав козацький сотник переяславського полку Семен Євфименко (Юхименко), ім'я якого згадується на сторінках «Статей конотопських». Звідси веде свій початок козацький рід Лівицьких, що за родинними переказами походив від легендарного гетьмана Павла Полуботка. Відомо, що з XVIII століття тут жили відомі родини священиків Левицького та Данила Юркевича. По ревізії 1764 року в селі проживало 775 осіб.

XVIII—XX століття

У січні 1782 року в зв'язку з ліквідацією Гетьманщини Катериною II село увійшло до складу Золотоніського повіту Київського намісництва з офіційним статусом позаштатного містечка. З 1796 року у складі Переяславського повіту Малоросійської губернії, а з 1802 року у складі Золотоніського повіту Полтавської губернії. В 1859 році в містечку мешкала 1 491 особа.

У революцію 1905—1907 років на селі активно діяли селянські ватажки Бондаренко Кирило Прохорович і Боровик Григорій Семенович. Сподвижником Симона Петлюри в добу Української Революції 1917—1921 років був Лівицький Андрій Миколайович — міністр закордонних справ Української Народної Республіки.

Радянський період

Становлення Радянської влади

На початку 1920 року, після проголошення радянської влади, першим головою сільської ради став Трохим Ількович Чаруха. Для поділу землі між біднотою було створено комітет незаможних селян на чолі з Дмитром Карациком. У середині 1920-их років у селі була збудована залізниця. У 1920-1922 роках село було у складі Кременчуцької губернії, яка була створена Декретами ВУЦВК. З 1922 Ліпляве знову у складі Полтавської губернії. 7 березня 1923 року президія ВУЦВКу прийняла постанову про новий адміністративно-територіальний поділ Полтавської губернії. Згідно з цією постановою ліквідовувався поділ губернії на повіти та волості і вводився новий — створювалися округи та райони. Таким чином Ліпляве увійшло до Гельмязівського району Золотоніського округу. 1925 року Золотоніський округ розформовано, а Гельмязівський район разом увійшов до складу Черкаського округу, який був ліквідований в 1930 році. З 1932 року село перебувало у складі Київської області. Встановлена кількість жертв під час голодомору в Україні 1932—1933 в селі разом з хутором Діброва — 338 осіб. З 1937 році село перебувало у складі Полтавської області.

Друга Світова війна

У жовтні 1941 року відступали війська Південно-Західного фронту, які проходили через село. Під час однієї із сутичок з німцями на території села (на залізниці) 26 жовтня загинув дитячий письменник А. П. Гайдар, який перебував у партизанському загоні, що діяв у лісах біля села. З жовтня 1941 по листопад 1943 років село було окуповане німецько-нацистськими загарбниками, та було включене до складу Золотоніського гебіту Київської генеральної округи Райхскомісаріату України. У роки Німецько-радянської війни загинуло 262 односельця, 81 учасник бойових дій нагороджений орденами і медалями. У братській могилі села поховано 425 осіб, з них — 6 Героїв Радянського Союзу. Серед них Х. В. Малик, А. Ю. Смоляков, Ібрагімов Тимурбек, О. О. Шалімов. Євген Трусов ( це останній із Героїв Радянського Союзу якого знайшли слідопити Ліплявської  школи в 1978 році) На могилі встановлено пам'ятник.

Післявоєнні роки

У 1951 році колгоспи, які були створені до війни, були об'єднані в одне господарство імені Гайдара. Головою колгоспу залишився Хваток (пропрацював головою колгоспу 18 років). Колгосп мав в користуванні 4200 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 3000 га орної землі. Основний напрям господарства був зерновий та м'ясо-молочний.

Після утворення Черкаської області 1954 року села Гельмязівського району Полтавської області (Ліпляве, Озерище, Келеберда, Сушки, Прохорівка були адміністративно підпорядковані Черкаській області. У 1963 році Гельмязівський район було ліквідовано, а вищезазначені села спершу відійшли до Драбівського району, а з 4 січня 1965 року — до Канівського району.

На початку 1960-их років у селі було проведено електричне світло. Селяни самі закопували стовпи, велику допомогу надавали старшокласники. У середині 1960-их років у селі почали будувати водогінний канал. У 1965 році було споруджено сучасне приміщення сільської ради. Наприкінці 1960-их—на початку 1970-их років багато жителів села працювали на будівництві Канівської ГЕС, в цей час почалося будівництво контори Ліплявського лісництва. Збудовано сучасні магазини, кафе, асфальтовану дорогу до Канева.

В 1972 році в селі мешкало 2 620 осіб. На той час в селі діяли лікарня на 25 ліжок, аптека, амбулаторія, середня школа, сільський клуб на 200 місць, дві бібліотеки з книжковим фондом в 12,1 тисяч примірників, філія зв'язку, ощадна каса. В 1978 році було збудовано нове приміщення середньої школи. Стара школа, що існувала ще з 1913 року, була розібрана, а ділянки землі роздані жителям села.

Сучасність

На території села є різні організації та установи, серед них: ТОВ «Урожай», який займається вирощуванням зернових, Ліплявське лісництво, філія  «Птахофабрика Миронівська», яка займається вирощуванням та відгодівлею птиці. В селі функціонують:  школа, амбулаторія,  відділення зв'язку, аптека, філіал Ощадбанку, магазини, сільський клуб та бібліотека.  

29 жовтня 2017 року, в рамках адміністративно-територіальної реформи 2015 року, шляхом добровільного об’єднання 3 сільських рад Ліплявської, Келебердянської та Озерищанської створено  Ліплявську ОТГ з центром в с. Ліпляве.

Пам'ятки

  • Гайдарове — ботанічний заказник місцевого значення.
  • Максим — ландшафтний заказник місцевого значення.

 

Поезія

Українська поетеса Ліна Костенко в історичному романі «Берестечко», згадує Ліпляве в рядках:

«

О Дар-Надія! Ждани та Бояни.

Іркліїв. Мліїв. Злобин. Веремій.
Великий Стидин. Халеп'я. Холоп'є!
Ліпляве, братолюбних Балаклій.
А он і Київ. Подивись — та пильно.
Моя Вкраїно, ти це чи не ти?

»

Персоналії

З XVIII століття тут жили відомі родини священиків Левицького та Данила Юркевича.

У 1826 році в селі народився майбутній філософ-ідеаліст, педагог із світовим ім'ям Юркевич Памфіл Данилович. Вчений вважав єдиним джерелом знання Біблію, в науці впроваджував ідею «філософії серця» як один із напрямків християнської етики. У 1861 році Панфіл Данилович стає професором Московського Університету, в цей період його учнем був майбутній відомий російський історик Володимир Соловйов.

В 1879 році на хуторі Красний Кут поблизу села народився Лівицький Андрій Миколайович, з 1926 року він стає президентом Державного Центру Української Народної Республіки в еміграції, на цій посаді він і помер у 1954 році в Німеччині. Його донька Наталія Лівицька-Холодна — видатна українська поетеса в діаспорі, творчість якої сьогодні вивчають у школах та університетах України.

Також в селі народився Іван Карпович Голубець (1916) — Герой Радянського Союзу, з селом пов'язаний Неверовський Дмитро Петрович — генерал, герой війни 1812 року. На залізниці в Ліплявому загинув радянський письменник Гайдар Аркадій Петрович.