ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА ІНФОРМУЄ
Термін в який контролюючий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику ЄВ
Відповідно до п. 3 розд. VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 21.12.2020 № 790) (далі – Інструкція № 449), контролюючі органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску контролюючими органами;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок);
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим п. 3 розд. VІ Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Контролюючий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим п. 3 розд. VІ Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):
платникам, зазначеним у п. 1 ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» зі змінами і доповненнями, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
При цьому протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов’язаний сплатити зазначені у п. 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені (п. 5 розд. VІ Інструкції № 449).
Чи має право ФО задекларувати рухоме або нерухоме майно,
право власності на яке набуто до завершення кампанії одноразового (спеціального) добровільного декларування,
але після 01 січня 2021 року?
Чи має право ФО задекларувати рухоме або нерухоме майно, право власності на яке набуто до завершення кампанії одноразового (спеціального) добровільного декларування, але після 01 січня 2021 року (наприклад, у листопаді 2021 року), за рахунок коштів з яких не були сплачені податки і які не були розміщені на поточних рахунках із спеціальним режимом використання в банках України до подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації?
Відповідно до п. 1 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) одноразове (спеціальне) добровільне декларування – це особливий порядок добровільного декларування фізичною особою, визначеною п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ, належних їй активів, розміщених на території України та/або за її межами, якщо такі активи фізичної особи були одержані (набуті) такою фізичною особою за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування та/або міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та/або які не були задекларовані в порушення податкового та валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 01 січня 2021 року.
Таким чином, одноразовому (спеціальному) добровільному декларуванню підлягають виключно належні фізичній особі активи, які були одержані (набуті) такою фізичною особою за рахунок доходів, з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування, протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 01 січня 2021 року. Тобто, об’єкти рухомого або нерухомого майна, які набуті фізичною особою після 01 січня 2021 року не підлягають декларуванню.
Разом з тим, фізична особа, яка має кошти в національній та іноземній валютах у готівковій формі і з яких не були сплачені податки, може скористатися одноразовим (спеціальним) добровільним декларуванням за умови дотримання вимог, визначених п. 9 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ.
Чи є довідка, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, надана в електронному вигляді, підставою для застосування норм міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування?
Головне управління ДПС у Черкаській області повідомляє, що статтею 103 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) встановлено порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.
Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пп. 103.5 і 103.6 ст. 103 ПКУ, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі – довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України (п. 103.4 ст. 103 ПКУ).
Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (п. 103.5 ст. 103 ПКУ).
Згідно з положеннями п. 103.6 ст. 103 ПКУ у разі потреби особа, яка виплачує доходи нерезидентові, може звернутися до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) щодо здійснення центральним органом державної податкової служби запиту до компетентного органу країни, з якою укладено міжнародний договір України, про підтвердження зазначеної у довідці інформації.
Отже, нормами ПКУ не передбачено використання в електронному вигляді довідки для цілей ст. 103 ПКУ, тому така довідка не може бути підставою для застосування норм міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування. Підставою для застосування міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування є довідка на паперовому носії, яка належним чином легалізована та перекладена відповідно до законодавства України.
Застосування ПСП якщо працівник є особою з інвалідністю І або ІІ групи
Головне управління ДПС у Черкаській області нагадує, що надання податкових соціальних пільг (ПСП) передбачено ст. 169 ПКУ. Граничний дохід у 2021 році, який дає право на застосування ПСП, становить 3180,0 грн. (Місячний прожитковий мінімум для працездатної особи 2270,0 грн. х 1,4).
Підпунктом 169.1.1 ПКУ встановлено, що будь-який платник ПДФО має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму ПСП у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року – 1135,0 грн. (2270,0 х 50%).
З урахуванням норм пп. 169.4.1 ПКУ платник податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму ПСП у розмірі, що дорівнює 150 відсоткам суми пільги (1702,50 грн.), визначеної пп. 169.1.1 ПКУ, для такого платника ПДФО, який є особою з інвалідністю I або II групи, у тому числі з дитинства, крім осіб з інвалідністю, пільга яким визначена пп. «б» пп. 169.1.4 ПКУ (пп. «ґ» пп. 169.1.3 ПКУ).
З урахуванням норм пп. 169.4.1 ПКУ платник ПДФО має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати на суму ПСП у розмірі, що дорівнює 200 відсоткам суми пільги (2270,0 грн.), визначеної пп. 169.1.1 ПКУ, який є, зокрема, особою з інвалідністю І і ІІ групи, з числа учасників бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни, на яких поширюється дія Закону України від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (пп. «б» пп. 169.1.4 ПКУ).
Підпунктом 169.4.1 ПКУ визначено, що ПСП застосовується до доходу, нарахованого на користь платника ПДФО протягом звітного податкового місяця як заробітна плата (інші прирівняні до неї відповідно до законодавства виплати, компенсації та винагороди), якщо його розмір не перевищує суми, що дорівнює розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 гривень.
Отже, особа з інвалідністю І або ІІ групи має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму ПСП, у розмірі, що дорівнює 150 відсоткам суми пільги (1702,50 грн.), якщо розмір отриманого протягом місяця доходу не перевищує граничний розмір доходу для застосування ПСП.
Особа з інвалідністю І або ІІ групи, з числа учасників бойових дій на території інших країн у період після Другої світової війни має право на ПСП у розмірі 200 відсотків суми пільги (2270,0 грн.), якщо розмір отриманого доходу не перевищує граничний розмір доходу для застосування ПСП
Про зміну нормативу відрахування частини чистого прибутку (доходу) для окремих державних підприємств
Відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №718 «Про внесення зміни до пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями» частково змінено абзац 1 пункту 1 Порядку затвердженого постановою КМУ від 23.02.2011 № 138 в частині встановлення нормативу відрахування в розмірі 50 відсотків для державних лісогосподарських, лісозахисних, інших підприємств, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів за умови спрямування ними 30 відсотків чистого прибутку (доходу) від своєї діяльності на придбання необоротних активів, необхідних для здійснення заходів з охорони, захисту, використання та відтворення лісів. Використання 30 відсотків чистого прибутку (доходу) підлягає щорічному державному фінансовому аудиту.
Дана постанова набрала чинності з дня її опублікування (20.07.2021) та діє до 31 грудня 2024 року.
Окремі питання зупинення реєстрації податкових
накладних/розрахунків коригування
(постанова КМУ від 11.12.2019 №1165 «Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в ЄРПН»)
Відповідно до Порядку зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних визначено критерії ризиковості платника податку на додану вартість.
1. Платника податку на додану вартість (далі - платник податку) зареєстровано (перереєстровано) на підставі недійсних (втрачених, загублених) та підроблених документів згідно з інформацією, наявною в контролюючих органах.
2. Платника податку зареєстровано (перереєстровано) в органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління неіснуючим, померлим, безвісти зниклим особам згідно з інформацією, наявною в контролюючих органах.
3. Платника податку зареєстровано (перереєстровано) в органах державної реєстрації фізичними особами, що не мали наміру провадити фінансово-господарської діяльності або здійснювати повноваження, згідно з інформацією, наданою такими особами.
4. Платника податку зареєстровано (перереєстровано) та ним проваджено фінансово-господарську діяльність без відома і згоди його засновників і призначених у законному порядку керівників згідно з інформацією, наданою такими засновниками та/або керівниками.
5. Платник податку - юридична особа не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах Казначейства (крім бюджетних установ).
6. Платником податку не подано контролюючому органу податкової звітності з податку на додану вартість за два останніх звітних (податкових) періоди всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та абзацу першого пункту 49.2 і пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України.
7. Платником податку на прибуток підприємств не подано контролюючому органу за останній звітний період всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та пункту 46.2 статті 46 Податкового кодексу України фінансової звітності.
8. У контролюючих органах наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній/розрахунку коригування.
У разі встановлення відповідності платника податку хоча б одному з критеріїв ризиковості платника податку комісією регіонального рівня приймається рішення про відповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку.
Включення платника податку до переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, здійснюється в день проведення засідання комісії регіонального рівня та прийняття відповідного рішення. Платник податку отримує рішення про відповідність критеріям ризиковості платника податку через електронний кабінет у день прийняття такого рішення.
Код УКТ ЗЕД який зазначається в фіскальному чеку
при роздрібному продажу пива на розлив
Відповідно до п. 11 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 265), суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов’язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) та/або через програмні РРО (далі – ПРРО) для підакцизних товарів із використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з Українським класифікатором товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі – УКТ ЗЕД), найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості.
Згідно з п.п. 14.1.145 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) підакцизні товари (продукція) – товари за кодами згідно з УКТ ЗЕД, на які ПКУ встановлено ставки акцизного податку.
До підакцизних товарів належать, зокрема, алкогольні напої, пиво (п. 215.1 ст. 215 ПКУ).
Форму та зміст розрахункового документа визначено Положенням про форму та зміст розрахункових документів, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13 із змінами та доповненнями, (далі – Положення № 13).
Так, пп. 1 та 2 розд. ІІ Положення № 13 визначено, що фіскальний касовий чек на товари (послуги) – розрахунковий документ/електронний розрахунковий документ, створений у паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ), РРО або ППРО при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги). Фіскальний касовий чек на товари (послуги) за формою № ФКЧ-1, наведений у додатку 1 до Положення № 13, має містити обов’язкові реквізити, зокрема, код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством, у тому числі при продажу пива на розлив) (рядок 7 фіскального чека).
Код товарної підкатегорії підакцизного товару згідно з УКТ ЗЕД зазначається постачальником товару у документах, що свідчать про надходження товару.
Отже, при проведенні роздрібної торгівлі пивом на розлив у фіскальному касовому чеку слід зазначати найменування пива, ціну за одиницю виміру та кількість, а також код товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, який зазначено у накладній постачальника такого товару.
При цьому, відповідно до групи 22 «Алкогольні і безалкогольні напої та оцет» розд. IV «Готові харчові продукти; алкогольні та безалкогольні напої і оцет; тютюн та його замінники» додатку до Закону України від 04 червня 2020 року № 674-ІХ «Про митний тариф України» із змінами та доповненнями пиво із солоду (солодове) у посудинах місткістю 10 л або менше і у посудинах місткістю більше як 10 л відносяться до товарної групи 2203, але мають різні коди.
Враховуючи викладене, при роздрібному продажу пива на розлив суб’єкт господарювання зобов’язаний проводити такі розрахункові операції через РРО та/або ПРРО та в обов’язковому порядку надавати споживачу розрахунковий документ встановленої форми і змісту, створений в паперовій та/або електронній формі, на повну суму проведеної операції з використанням режиму програмування та із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, який вказаний у накладній постачальника такого пива.
Критерії за якими визначається код УКТ ЗЕД коктейлів, виготовлених із використанням алкогольних напоїв для зазначення у фіскальному чеку
Алкогольні напої – продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 0,5 відс. об’ємних одиниць, які зазначені у товарних позиціях 2203, 2204, 2205, 2206 (крім квасу «живого» бродіння), 2208 згідно з УКТ ЗЕД, а також з вмістом спирту етилового 8,5 відс. об’ємних одиниць та більше, які зазначені у товарних позиціях 2103 90 30 00, 2106 90 згідно з УКТ ЗЕД (п.п. 14.1.5 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Алкогольні коктейлі відносяться до коду 22089069 товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД.
При продажу алкогольних коктейлів суб’єкт господарювання зобов’язаний проводити такі розрахункові операції на повну суму покупки через реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) та/або програмні РРО та в обов’язковому порядку надавати споживачу розрахунковий документ встановленої форми і змісту, створений в паперовій та/або електронній формі, на повну суму проведеної операції з використанням режиму програмування та із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД для алкогольних коктейлів.
Отже, коктейлі, виготовлені з використанням алкогольних напоїв, якщо вміст спирту етилового в таких коктейлях перевищує 0,5 відс. об’ємних одиниць, підпадають під визначення алкогольних напоїв.
Продаж зазначених коктейлів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших об’єктах громадського харчування, є операціями з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Такі операції є об’єктом оподаткування акцизним податком відповідно до п.п. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 ПКУ.
Ставка акцизного податку з обсягів реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі, зокрема, алкогольних напоїв відповідно до п.п. 215.3.10 п. 215.3 ст. 215 ПКУ становить 5 відсотків
При цьому базою оподаткування є вартість (з податком на додану вартість та без урахування акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів) підакцизних товарів, що реалізовані відповідно до п.п. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 ПКУ (п.п. 214.1.4 п. 214.1 ст. 214 ПКУ).
Наслідки не сплати авансового внеску
з ПДФО фізособою-«загальником»
Фізичні особи – підприємці (далі – ФОП) подають до контролюючого органу податкову декларацію про майновий стан і доходи (далі – Декларація) за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені Податкового кодексу України (далі – ПКУ) для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб (далі – ПДФО). Норми встановлені п. 177.5 ПКУ.
Так,з гідно з пп. 177.5.1 ПКУ авансові платежі з ПДФО розраховуються платником ПДФО самостійно згідно з фактичними даними, обліку доходів і витрат, що ведеться згідно з п. 177.10 ПКУ, кожного календарного кварталу та сплачуються до бюджету до 20 числа місяця, наступного за кожним календарним кварталом (до 20 квітня, до 20 липня і до 20 жовтня). Авансовий платіж за четвертий календарний квартал не розраховується та не сплачується.
Якщо результатом розрахунку авансового платежу за відповідний календарний квартал є від’ємне значення, то авансовий платіж за такий період не сплачується.
Водночас пп. 177.5.3 ПКУ визначено, що остаточний розрахунок ПДФО за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній Декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року ПДФО на підставі документального підтвердження факту його сплати.
Згідно з п. 57.1 ПКУ платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним Декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого ПКУ для подання Декларації, крім випадків, встановлених ПКУ.
Якщо граничний строк сплати податкового зобов’язання припадає на вихідний або святковий день, останнім днем сплати податкового зобов’язання вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.
Однак, якщо ФОП несвоєчасно сплачується сума самостійно визначеного зобов’язання з ПДФО, то до платника ПДФО застосовується відповідальність у вигляді штрафних санкцій відповідно до ст. 124 ПКУ.
Крім того, при нарахуванні суми грошового зобов’язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до ст. 50 ПКУ, – після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання нараховується пеня (пп. 129.1.3 ПКУ).
Згідно з п. 129.4 ПКУ на суми грошового зобов’язання, визначеного пп. 129.1.3 ПКУ (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), нараховується пеня за кожний календарний день прострочення його сплати, починаючи з 91 календарного дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання, включаючи день погашення, із розрахунку 100 відс. річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.
Враховуючи викладене, до ФОП на загальній системі оподаткування за не сплату, або несвоєчасну сплату суми грошового зобов’язання, визначеного ним в річній Декларації, застосовується відповідальність у вигляді штрафних санкцій та пені.
При цьому враховуючи, що остаточний розрахунок ПДФО за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній Декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року ПДФО на підставі документального підтвердження факту його сплати, штрафні санкції за несвоєчасну сплату авансових платежів не застосовуються.
Об’єкти, які були отримані у спадок (подарунок) від члена сім’ї першого або другого ступеня споріднення рухомого або нерухомого майна - чи потрібно подавати одноразову (спеціальну) добровільну декларацію
Згідно з п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПКУ) скористатися одноразовим (спеціальним) добровільним декларуванням можуть фізичні особи – резиденти, у тому числі самозайняті особи, а також фізичні особи, які не є резидентами України, але які були резидентами на момент отримання (набуття) об’єктів декларування чи на момент нарахування (отримання) доходів, за рахунок яких були отримані (набуті) об’єкти декларування, і які відповідно до ПКУ є чи були платниками податків.
Відповідно п. 1 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ одноразове (спеціальне) добровільне декларування – це особливий порядок добровільного декларування фізичною особою, визначеною п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ, належних їй активів, розміщених на території України та/або за її межами, якщо такі активи фізичної особи були одержані (набуті) такою фізичною особою за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування та/або міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та/або які не були задекларовані в порушення податкового та валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 01 січня 2021 року.
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється положеннями розд. IV ПКУ. Порядок оподаткування доходу, отриманого платником податку на доходи фізичних осіб в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок нерухомого або рухомого майна визначено ст. 174 ПКУ, відповідно до п.п. «а» п.п. 174.2.1 п. 174.2 якої за нульовою ставкою оподатковуються об’єкти спадщини, що успадковується членами сім’ї спадкодавця першого та другого ступенів споріднення. При цьому об’єкти дарування, зазначені в п. 174.1 ст. 174 ПКУ, подаровані платнику податку іншою фізичною особою, оподатковуються згідно з правилами, встановленими розд. IV ПКУ для оподаткування спадщини (п. 174.6 ст. 174 ПКУ).
Відповідно до п. 174.3 ст. 174 ПКУ особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці/обдаровані, які отримали спадщину/дарунок. Дохід у вигляді вартості успадкованого/отриманого у дарунок майна (у межах, що підлягає оподаткуванню, зазначається в річній податковій декларації про майновий стан та доходи, крім спадкоємців, які отримали у спадщину/дарунок об’єкти, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на доходи фізичних осіб.
Таким чином, у разі якщо об’єкти рухомого або нерухомого майна були отримані у спадок (подарунок) від члена сім’ї першого або другого ступеня споріднення, то подавати одноразову (спеціальну) добровільну декларацію платнику податків не потрібно за умови відсутності інших підстав для подання такої декларації.
Чи є об’єктом одноразового (спеціального) добровільного декларування житловий будинок, який перебуває у спільній сумісній або спільній частковій власності кількох осіб?
Відповідно до п. 1 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) одноразове (спеціальне) добровільне декларування – це особливий порядок добровільного декларування фізичною особою, визначеною п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, належних їй активів, розміщених на території України та/або за її межами, якщо такі активи фізичної особи були одержані (набуті) такою фізичною особою за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування та/або міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та/або які не були задекларовані в порушення податкового та валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 01 січня 2021 року.
Згідно з п.п. «б» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ об’єктами одноразового (спеціального) добровільного декларування можуть бути нерухоме майно (земельні ділянки, об’єкти житлової і нежитлової нерухомості), що належить декларанту на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходиться (зареєстроване, є на обліку тощо) на території України та/або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації (далі – Декларація).
Разом з тим, п. 10 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ визначено склад та обсяг активів, джерела одержання (набуття) яких у разі невикористання фізичною особою права на подання Декларації вважаються такими, з яких повністю сплачено податки і збори відповідно до податкового законодавства.
До таких активів відносяться, зокрема, об’єкти житлової нерухомості, розташовані на території України, які станом на дату завершення періоду одноразового (спеціального) добровільного декларування належали фізичній особі на праві власності (у тому числі спільної сумісної або спільної часткової власності), що підтверджується даними відповідних державних реєстрів, в обсязі:
житловий будинок/житлові будинки, зареєстрований/зареєстровані у встановленому порядку в Україні, загальна площа якого/яких сукупно не перевищує 240 кв. м., або житловий будинок незавершеного будівництва чи будинки незавершеного будівництва, загальна площа якого/яких сукупно не перевищує 240 кв. м., за умови наявності у такої фізичної особи права власності на земельну ділянку відповідного цільового призначення.
Враховуючи викладене, у разі якщо об’єкт нерухомого майна у вигляді житлового будинку, що належить фізичній особі на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходиться на території України та/або за її межами станом на дату подання Декларації був одержаний (набутий) такою фізичною особою за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування та/або міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, то такий об’єкт майна може бути об’єктом одноразового (спеціального) добровільного декларування. При цьому фізична особа самостійно приймає рішення щодо визначення активів, які будуть зазначені нею у Декларації.
Операції, які підпадають під об’єкт оподаткування ПДВ
Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ; в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування ПДВ до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Чи зобов’язаний декларант здійснювати переклад документів, які надаються ним одночасно з поданням одноразової (спеціальної) добровільної декларації, у разі якщо об’єкти декларування знаходяться за межами України?
Відповідно до абзацу десятого п.п. 7.2 п. 7 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) декларант зобов’язаний документально підтвердити вартість об’єктів декларування шляхом додання до одноразової (спеціальної) добровільної декларації (далі – Декларація) засвідчених належним чином копій документів, що підтверджують вартість об’єктів декларування, у разі якщо такі об’єкти знаходяться (зареєстровані) за межами України.
Відповідно до абзацу другого частини першої ст. 4 Закону України від 03 липня 2012 року № 5029-VI «Про засади державної мовної політики» із змінами та порушеннями (далі – Закон № 5029) визначено, що основи державної мовної політики визначаються Конституцією України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР із змінами та доповненнями (далі – Конституція), а порядок застосування мов в Україні – Законом № 5029.
Згідно з ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова.
Частиною другою ст. 6 Закону № 5029 визначено, що українська мова як державна мова обов’язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах в межах і порядку, що визначаються Законом № 5029.
Статтею 11 Закону № 5029 встановлено, що основною мовою роботи, діловодства і документації органів державної влади та органів місцевого самоврядування є державна мова.
Відповідно до п.п. 19 прим. 1.1.2 п. 19 прим. 1.1 ст. 19 прим. 1 ПКУ до повноважень (функцій) контролюючих органів відноситься, зокрема, контроль за своєчасністю подання платниками податків передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів.
Таким чином, оскільки українська мова як державна мова обов’язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами виконавчої влади, то декларант, у разі якщо об’єкти декларування знаходяться за межами України, одночасно з поданням Декларації зобов’язаний надати легалізовані в установленому порядку документи, які супроводжуються нотаріально засвідченим перекладом українською мовою.
Чи зобов’язана ФО при поданні одноразової (спеціальної) добровільної декларації додавати документи, які підтверджують суму коштів, розміщених на рахунках у банках України в національній або іноземній валюті?
Відповідно до п. 1 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) одноразове (спеціальне) добровільне декларування – це особливий порядок добровільного декларування фізичною особою, визначеною п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, належних їй активів, розміщених на території України та/або за її межами, якщо такі активи фізичної особи були одержані (набуті) такою фізичною особою за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування та/або міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та/або які не були задекларовані в порушення податкового та валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 01 січня 2021 року.
Згідно з п.п. «а» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ об’єктами одноразового (спеціального) добровільного декларування можуть бути визначені підпунктами 14.1.280 і 14.1.281 п. 14.1 ст. 14 ПКУ активи фізичної особи, що належать декларанту на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходяться (зареєстровані, перебувають в обігу, є на обліку тощо) на території України та/або за її межами станом на дату подання, у тому числі, але не виключно:
валютні цінності (банківські метали, крім тих, що не розміщені на рахунках, національна валюта (гривня) та іноземна валюта, крім коштів у готівковій формі, та права грошової вимоги (у тому числі депозит (вклад), кошти, позичені третім особам за договором позики), оформлені у письмовій формі з юридичною особою або нотаріально посвідчені у разі виникнення права вимоги декларанта до іншої фізичної особи.
При цьому відповідно до п.п. 7.1 п. 7 підрозділу 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ для об’єктів декларування, визначених п.п. «а» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ:
базою для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування (далі – Збір) є грошова вартість відповідного об’єкта декларування або номінальна вартість грошової вимоги, у тому числі за позиками, наданими третім особам. У разі якщо така грошова вартість визначена в іноземній валюті, вартість таких валютних цінностей зазначається у гривні за офіційним курсом національної валюти до відповідного виду валютних цінностей, визначеним Національним банком України (далі – НБУ) станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації. У разі якщо така грошова вартість визначена у вигляді банківських металів, вартість банківських металів зазначається, виходячи з маси та облікової ціни банківських металів, розрахованої НБУ станом на дату подання декларантом одноразової (спеціальної) добровільної декларації.
Декларант зобов’язаний документально підтвердити грошову вартість таких об’єктів для нарахування Збору шляхом додання до Декларації засвідчених належним чином копій документів, що підтверджують вартість об’єктів декларування.
Враховуючи викладене, фізична особа, яка виявила бажання задекларувати кошти у національній та іноземній валюті, розміщені на рахунках у банках України, шляхом подання Декларації, зобов’язана документально підтвердити суму задекларованих коштів. При цьому такі документи надаються одночасно з поданням Декларації.
Повернення помилково (надміру) сплачених на електронний рахунок сум ПДВ шляхом подання уточнюючого розрахунку та додатку 4 до нього
Згідно з пунктом 200 прим.1. 5 ст. 200 прим.1 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) з рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість (далі – СЕА ПДВ) платника перераховуються кошти до державного бюджету в сумі податкових зобов’язань з ПДВ, що підлягає сплаті за наслідками звітного податкового періоду, та на поточний рахунок платника податку за його заявою, яка подається до контролюючого органу у складі податкової звітності з ПДВ, у розмірі суми коштів, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов’язань та суми податкового боргу з податку. При цьому перерахування коштів на поточний рахунок платника може здійснюватися у разі відсутності перевищення суми податку, зазначеної у податкових накладних, складених у звітному періоді та зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН), над сумою податкових зобов’язань з податку за операціями з постачання товарів/послуг, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість у цьому звітному періоді.
Відповідно до п. 200 прим.1. 6 ст. 200 прим.1 ПКУ якщо на дату подання податкової звітності з податку сума коштів на рахунку в СЕА ПДВ платника податку перевищує суму, що підлягає перерахуванню до бюджету відповідно до поданої звітності, платник податку має право подати до контролюючого органу у складі такої податкової звітності заяву, відповідно до якої такі кошти підлягають перерахуванню на поточний рахунок такого платника податку, реквізити якого платник зазначає в заяві, у сумі залишку коштів, що перевищує суму податкового боргу з податку та суму узгоджених податкових зобов’язань з податку.
Для відповідного перерахування таких коштів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у СЕА ПДВ, реєстр, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету/на поточний рахунок та реквізити поточного рахунку платника (у випадку подання заяви платника на повернення коштів на такий рахунок).
На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п’яти робочих днів після граничного терміну, встановленого ПКУ для самостійної сплати платником сум податкових зобов’язань, здійснює таке перерахування до бюджету/на поточний рахунок платника податку.
Відповідно до п.п. 4 п. 10 розд. ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 за № 159/28289, для перерахування до бюджету/на поточний рахунок зайво зарахованих коштів платник податку повинен заповнити додаток 4 до декларації з ПДВ «Заяви про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість та/або врахування реєстраційної суми платника податку, що реорганізується, в обрахунку реєстраційної суми правонаступника (Д4)» (далі –додаток 4).
Отже, сума помилково (надміру) сплачених коштів на рахунок платника в СЕА ПДВ, що перевищує суму задекларованих до сплати до бюджету податкових зобов’язань з ПДВ за наслідками звітного податкового періоду та суму податкового боргу з ПДВ, може бути перерахована на поточний рахунок платника податку лише за результатом подання додатку 4 у складі податкової декларації з ПДВ.
Подання заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів
за формою № 1-АКПС
До якого контролюючого органу платник акцизного податку подає заяву про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів за формою № 1-АКПС (в т.ч. з позначкою «Зміни», «Анулювання реєстрації»), декларацію акцизного податку та сплачує податок у разі зміни місцезнаходження (місця проживання), пов’язаного зі зміною адміністративного району?
Підпунктом 212.3.4 п. 212.3 ст. 212 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) встановлено, що особи, які здійснюватимуть реалізацію пального або спирту етилового, підлягають обов’язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням юридичних осіб, постійних представництв, місцем проживання фізичних осіб-підприємців до початку здійснення реалізації пального або спирту етилового.
Реєстрація платника податку здійснюється на підставі подання особою не пізніше ніж за три робочі дні до початку здійснення реалізації пального або спирту етилового заяви, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України 27.11.2020 № 729 (далі – Заява).
Відповідно до п. 6 розд. ІІ Порядку електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2019 року № 408 (далі – Порядок № 408), на підставі заяви, що подається для реєстрації особи як платника акцизного податку, здійснюється одночасно реєстрація акцизних складів такого платника.
Заява складається та подається до контролюючого органу за основним місцем обліку особи як платника податків з використанням засобів електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів у сфері електронного документообігу та електронних довірчих послуг.
Особа реєструється як платник акцизного податку не пізніше наступного робочого дня після надходження Заяви з використанням засобів системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового шляхом включення її до реєстру платників (п. 7 розд. ІІ Порядку № 408).
Відповідно до п. 11 розд. II Порядку № 408 для реєстрації нових акцизних складів, внесення змін у дані про акцизні склади, анулювання реєстрації акцизних складів, усунення розбіжностей або помилок у записах реєстру платників щодо акцизних складів платник акцизного податку подає заяву про внесення відповідних змін. Заява надсилається контролюючому органу та приймається у порядку, встановленому для реєстрації.
Зміни в реєстрі платників щодо даних платника акцизного податку вносяться на основі даних з Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб, а щодо самозайнятих осіб – з Державного реєстру фізичних осіб - платників податку, отриманих у результаті взаємодії зазначених інформаційних систем, а також з використанням відомостей із Єдиного державного реєстру.
Пунктом 12 розд. II Порядку № 408 встановлено, що у разі припинення діяльності з реалізації пального або спирту етилового відповідна особа подає реєстраційну заяву про анулювання реєстрації. Така заява надсилається у порядку, встановленому для реєстрації.
Відповідно до п. 66.3 ст. 66 ПКУ у разі проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, внаслідок якої змінюється адміністративно-територіальна одиниця та контролюючий орган, в якому на обліку перебуває платник податків, а також у разі зміни податкової адреси платника податків, контролюючими органами за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку/взяття на облік такого платника податків.
Порядок переведення платника податків на обслуговування з одного контролюючого органу до іншого (взяття на облік/зняття з обліку) регламентується нормами розд. Х Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 зі змінами та доповненнями (далі – Порядок № 1588).
Процедури переведення платника податків шляхом взяття на облік/зняття з обліку (зміни основного місця обліку) розпочинаються та проводяться контролюючими органами на підставі документів визначених п. 10.4 розд. Х Порядку № 1588.
Відповідно до частини восьмої ст. 45 Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI із змінами і доповненнями, у разі зміни місцезнаходження суб’єктів господарювання - платників податків сплата визначених законодавством податків і зборів після реєстрації здійснюється за місцем попередньої реєстрації до закінчення поточного бюджетного періоду.
У такому випадку згідно з п. 10.13 розд. X Порядку № 1588 одночасно із зняттям з обліку юридичної особи (крім юридичних осіб, які включені до Реєстру неприбуткових установ та організацій) або фізичної особи - підприємця за основним місцем обліку здійснюється взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку згідно із розд. VII Порядку № 1588 без подання заяви платником податків та з урахуванням особливостей, визначених п.п. 10.14 - 10.21 розд. X Порядку № 1588.
До закінчення року платник податків обліковується в контролюючому органі за попереднім місцезнаходженням (неосновне місце обліку) з ознакою того, що він є платником податків до закінчення року, а в контролюючому органі за новим місцезнаходженням (основне місце обліку) – з ознакою того, що він є платником податків з наступного року.
У контролюючому органі за неосновним місцем обліку платник податків сплачує всі податки та збори, які згідно із законодавством мають сплачуватись на території адміністративно-територіальної одиниці, що відповідає неосновному місцю обліку, щодо таких податків подає податкові декларації (розрахунки, звіти) та виконує інші обов’язки платника податків, а контролюючий орган стосовно платника податків здійснює адміністрування таких податків, зборів (п. 7.3 розд. VII Порядку № 1588).
Враховуючи викладене платник акцизного податку у разі зміни місцезнаходження (місця проживання), пов’язаного зі зміною адміністративного району, подає заяву про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів за формою № 1-АКПС (в т.ч. з позначкою «Зміни», «Анулювання реєстрації»), до контролюючого органу за новим місцезнаходженням (місцем проживання) (основне місце обліку). При цьому подання декларацій акцизного податку та його сплата здійснюється за попереднім місцезнаходженням (неосновне місце обліку) до закінчення поточного бюджетного року, а починаючи з 1 січня наступного року – за новим місцезнаходженням (місцем проживання) (основне місце обліку).
Умови, за яких ФОП платник ЄП може самостійно (добровільно) перейти на сплату ЄП, встановленого для інших груп
Відповідно до п.п. 298.1.5 п. 298.1 ст. 298 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) за умови дотримання платником єдиного податку вимог, встановлених ПКУ для обраної ним групи, такий платник може самостійно перейти на сплату єдиного податку, встановленого для інших груп платників єдиного податку, шляхом подання заяви до контролюючого органу не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного кварталу. При цьому у платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість, анулюється реєстрація платника податку на додану вартість у порядку, встановленому ПКУ, у разі обрання ним першої або другої групи чи ставки єдиного податку, встановленої для третьої групи, яка включає податок на додану вартість до складу єдиного податку.
Здійснення перереєстрація РРО
Відповідно до п. 1 глави 3 розд. II Порядку реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.06.2016 № 547 із змінами та доповненнями (далі – Порядок), у разі перереєстрації з метою використання реєстратора розрахункових операцій (далі – РРО) в іншій господарській одиниці суб’єктом господарювання або представником суб’єкта господарювання надаються:
реєстраційна заява з позначкою «Перереєстрація»;
реєстраційне посвідчення.
Після отримання належним чином оформлених документів у разі відсутності підстав для відмови посадова особа контролюючого органу не пізніше двох робочих днів з дня подання реєстраційної заяви проводить перереєстрацію РРО шляхом внесення змін до даних інформаційно-телекомунікаційної системи ДПС розміщує в Електронному кабінеті в електронній формі та/або видає суб’єкту господарювання нове реєстраційне посвідчення.
Згідно з п. 2 глави 3 розд. II Порядку у разі зміни даних щодо суб’єкта господарювання, які зазначаються в реєстраційному посвідченні (податковий номер або серія та номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку в паспорті, найменування (прізвище, ім’я, по батькові)), або сфери застосування РРО, версії внутрішнього програмного забезпечення РРО, а також у разі встановлення розбіжностей чи помилок у записах реєстраційного посвідчення, втрати або непридатності його для використання суб’єкт господарювання або представник суб’єкта господарювання протягом п’яти робочих днів, що настають за днем, коли виникли зміни або інші підстави для заміни реєстраційного посвідчення, подає до контролюючого органу за місцем реєстрації РРО:
реєстраційну заяву з позначкою «Перереєстрація» із зазначенням причини перереєстрації;
реєстраційне посвідчення.
Після отримання документів у разі відсутності підстав для відмови посадова особа контролюючого органу не пізніше двох робочих днів з дня подання реєстраційної заяви проводить перереєстрацію РРО шляхом внесення змін до інформаційно-телекомунікаційної системи ДПС та видає суб’єкту господарювання нове реєстраційне посвідчення.
У разі змін даних щодо суб’єкта господарювання, які зазначаються в реєстраційному посвідченні та пов’язані з перейменуванням районів у містах, скверів, бульварів, вулиць, провулків, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів чи інших об’єктів топоніміки населених пунктів за рішенням органів місцевого самоврядування, суб’єкт господарювання подає до контролюючого органу за місцем реєстрації РРО реєстраційну заяву з позначкою «Перереєстрація» та реєстраційне посвідчення. Після отримання такої заяви контролюючий орган видає суб’єкту господарювання нове реєстраційне посвідчення. З моменту видачі нового реєстраційного посвідчення попереднє реєстраційне посвідчення вважається таким, що втратило чинність.
При цьому заява з позначкою «Перереєстрація» оформлюється та надається до контролюючого органу у тому самому порядку, що й заява про реєстрацію РРО (п. 3 глави 3 розд. II Порядку).
Разом з тим, п. 4 глави 3 розд. II Порядку встановлено, що у разі зміни місцезнаходження або місця проживання, включення/невключення суб’єкта господарювання до Реєстру великих платників податків, реорганізації контролюючих органів чи з інших причин, унаслідок яких змінюється контролюючий орган, в якому суб’єкт господарювання обліковується як платник податків за основним місцем обліку, протягом двох робочих днів після переведення платника податків на обслуговування до контролюючого органу за новим місцем обліку засобами інформаційно-телекомунікаційної системи ДПС здійснюється перереєстрація РРО до контролюючого органу за новим основним місцем обліку суб’єкта господарювання як платника податків.
Реєстраційне посвідчення, видане суб’єкту господарювання згідно з цим Порядком контролюючим органом за попереднім місцем обліку, залишається чинним до моменту виникнення змін у даних щодо суб’єкта господарювання, які зазначаються в реєстраційному посвідченні.
Документи щодо реєстрації/перереєстрації РРО, які знаходились в контролюючому органі за попереднім основним місцем обліку суб’єкта господарювання як платника податків, передаються разом з обліковою справою до контролюючого органу за новим основним місцем обліку такого платника податків.